Періодизація преси

Ева Дзєнгель

Періодизація польськомовної преси в радянській Україні у 20–30-х рр. ХХ століття

 

Зміст:

1. 1918–21/22 роки

2. 1922–29 роки

3. 1930–39 роки

 

1. 1918–1921/22 роки

В Україні, після 1917 р., єдиним періодом, коли польськомовна преса не відображала комуністичного політичного профілю, був час військових протистоянь та ще нестабільної радянської влади, який тривав до 1920 р. Найбільш вагомий часопис, який виходив у Києві польською мовою від 1906 р. – «Dziennik Kijowski»  [Київський щоденник]  (номери за 1915–17 рр. на Інтернет-ресурсі: Wielkopolska Biblioteka Cyfrowa), закрито у 1919 р., а його поліграфічну базу, після зайняття Червоною Армією Києва, використано для створення газети «Komunista Polski» [Польський Комуніст]. Цей часопис, після зміни назви на «Głos Komunisty» [Голос Комуніста], був в Україні найважливішим польськомовним періодичним виданням аж до 1922 р. Некомуністична періодика «Głos Podola» [Голос Поділля], «Lud Podolski» [Подільський Народ] та «Ziemia Podolska» [Подільська Земля] виходили ще до липня 1920 р. у віддаленому від Києва Кам’янці-Подільському (Skydan 2010, там теж бібліографія). Це було можливо, тому що від листопада 1919 р. до липня 1920 р. місто знаходилося в руках польської адміністрації.

Преса, яка публікувалась у радянській Україні, як і в інших радянських республіках, мала політичне спрямування та підпорядковувалася центральній владі. Найінтенсивніша пропагандистська праця, за допомогою публікованих польською мовою газет, проводилась у двох періодах. Один з них був пов’язаний зі встановленням влади в Україні, тобто з війною проти українських військ Симона Петлюри і російських антикомуністичних «білих» військ ген. Антона Денікіна, а також з польсько-радянською війною у 1919–1921 рр. Другий – розпочався у 1929 р. боротьбою за загальну колективізацію сільського господарства. Обидва періоди відзначилися в Україні видавництвом кільканадцятьох польськомовних часописів.

Найдовше публікована газета воєнного періоду – «Głos Komunisty» [Голос Комуніста] – вийшла друком у Києві в березні 1919 р. Її попередником був «Komunista Polski» [Польський Комуніст], який виходив у лютому-березні 1919 р., одразу після зайняття міста Червоною Армією. Завдання військової агітації на той час було на першому плані, тому у кульмінаційні місяці польсько-радянської війни видавався ще один польськомовний часопис – «Żołnierz Polski» [Польський Воїн], який від липня виходив під зміненою назвою – «Żołnierz Rewolucji» [Воїн Революції] і був фронтовим виданням Червоної Армії. Газету поширював політичний апарат Червоної Армії по іншу сторону від лінії фронту, в рамках агітації серед солдат, що воювали проти більшовиків. Публікування у ті часи фронтових періодичних видань було пріоритетним, тож Червона Армія була привілейованим видавцем. До газети «Głos Komunisty» були опрацьовані додатки: у 1919 р. «Głos Armii Czerwonej» [Голос Червоної Армії] (5 номерів), а у червні-липні 1920 р. виходив у формі плакату «Biuletyn «Głosu Komunisty»» [Бюлетень «Голосу Комуніста»] (18 номерів). «Głos Komunisty» у березні 1922 р. зі щоденника став щотижневиком, його останній номер вийшов у травні 1922 р.

Комуністичні видання воєнного періоду загалом виходили недовго, найдовше, у 1919–1922 рр., публікувався вже згаданий вище «Głos Komunisty». Найбільша видавнича активність була пов’язана з агітацією під час польсько-радянської війни (1919–1920 рр.). Зацікавлення викликає часопис «Wiadomości Komisarjatu» [Відомості Комісаріату] з 1918 р., найімовірніше вийшов лише 1 номер (Daszkiewicz 1966, 88). Газета мала бути органом ефемерної радянської республіки під назвою Донецько-Криворізька Радянська Республіка, зі столицею у Харкові (лютий-березень 1918р.). У 1919 р. як орган Комуністичної Робітничої Партіі Польщі, вийшов часопис «Komuna» [Комуна] (Одеса), а також «Sztandar Komunizmu» [Прапор Комунізму] (Харків/Київ). Військова за спрямуванням газета «Na Barykady» [На Барикади] (Харків), що публікувалась у 1920 р., була пов’язана з Революційним Червоним Полком, створеним у 1918 р. як основа для польського формування у Червоній Армії. У 1920 р. почав виходити щотижневик «Przegląd Komunistyczny» [Комуністичний Огляд] (Харків/Київ), який відрізнявся від фронтової періодики. У 1921 р. залишилось лише київське періодичне видання «Głos Komunisty»  і харківське «Na Barykady», пізніше газета «Komunista» [Комуніст]. До молоді був скерований двотижневик «Młody Towarzysz» [Молодий Товариш], перший номер якого вийшов у Києві у 1921 р.

Серед авторів і редакторів періодичних видань того часу можна знайти відомі прізвища польських комуністичних діячів, які народились та вивчились у Польщі, а саме: публіцист Юліан Лещинський-Ленський, Фелікс Кон, Генріх Політур, Болеслав Скарбек-Шацкі.

Газети, які публікувались у 1918–1922 рр., вирізнялися не лише кількістю одночасно друкованих видань, оскільки більшість з них виходила недовго (менш ніж 30 номерів, а переважно від кількох до кільканадцяти номерів), але й дуже високими тиражами кількох фронтових видань. Тиражі польськомовних фронтових газет були рекордними, сягаючи максимальної кількості влітку 1920 р., у наступних декадах, аж до ІІ Світової Війни, польськомовна преса в Україні більше ніколи не перевищила цього рівня. Максимальний одноразовий тираж газети «Głos Komunisty» становив у 1920 р. 15 тис. екз. (Ślisz 1958, 105; Daszkiewicz 1966, 93), а видання «Żołnierz Polski»  – 20 тис. (Daszkiewicz 1966, 93). Дані про тираж газети «Żołnierz Rewolucji» можна отримати на підставі висновків з співставлення у газеті «Przegląd Komunistyczny» [Комуністичний Огляд] (1920/3, с. 7) – три серпневі номери (№ 2-4) вийшли загальним тиражем майже у 90 тис. екземплярів, тож тираж одного номеру міг сягати 30 тис. Інформацію про польськомовні видавництва, у тому числі й тиражування преси та інших пропагандистських матеріалів, таких як брошури, звернення, плакати, агітаційні листівки, у серпні 1920 р. подано у згаданому виданні «Przegląd Komunistyczny» (1920/3, s. 7). У ньому інформується про видання у поточному місяці разом понад 127 тис. екз. брошур, майже 272 тис. екз. звернень та агітаційних листівок. Автор подає також плановані тиражі видань, але найімовірніше вони не були здійснені. Повідомляється також про організацію мистецької рубрики, яка підготовляла в цей час до друку кілька плакатів. Прикладом такого плакату, виданого в Києві у 1920 р. тиражем у 10 тис. екз., є ілюстрація, на якій зображено червоного селянина та робітника, які вбивають білого орла. Зображення доповнює текст польською мовою.

 

 

Діяльність радянської пропаганди в часи польсько-радянської війни була дуже інтенсивною, польська сторона на неї відповідно реагувала, доходило до своєрідної «плакатної війни» (Leinwand 1992, 1993). Плакати відігравали важливу роль у візуальній пропаганді, тим паче, що значну частину адресатів в Україні становили неписьменні.

У липні 1920 р. створено Польський Тимчасовий Революційний Комітет (Польревком, пол. Polrewkom) під керівництвом Юліана Мархлевського та Фелікса Дзержинського. Це був вид уряду маріонеток для запланованої Польської Республіки Рад. Серед членів Польревкому був Фелікс Кон, який співпрацював з описаною вище періодикою. Частина діячів Польревкому (Фелікс Дзержинський, Юліан Мархлевський, Фелікс Кон) їхала спеціальним потягом услід за радянськими військами, які наступали на столицю Польщі, готуючись до прийняття влади.

 

 

Радянська пропаганда у 1920 р. клала натиск на перспективу створення Польської Республіки Рад, після того, як Червона Армія займе  Варшаву. З’явилась ідея «червоної» Варшави, у контексті політики червого террору (з позитивною конотацією), як центру Головного Революційного Трибуналу Польської Радянської Республіки («Biuletyn »Głosu Komunisty«» 1920/2). У газеті «Przegląd Komunistyczny» з вересня 1920 р., вже після поразки більшовиків у Битві під Варшавою, Ян Войтига писав про діяльність Польревкому, зазначаючи у закінченні до статті: «Коли хвиля пролетрської революції насилиться у Польщі, тоді попливе вона руслом, вже визначив Польський Тимчасовий Революційний Комітет» (1920/3, с. 4).

 

 

Завдяки польській перемозі у Варшавській Битві (13–25 серпня 1920 р.) і контр-атаці польських військ, Червона Армія була відтіснена. У жовтні 1920 р. у Ризі підписано перемир’я, а у березні 1921 р. – мирний договір, який установлював границі держав.

 

Табл. 1. Періодичні видання за 1918–1922 рр. зі схематичною хронологією

Джерело: власне опрацювання; Daszkiewicz 1966.

 

2. 1922–29 роки

У 1922 р. почав виходити «Sierp» [Серп] (1922–1935), найпопулярніше та найдовше публіковане в Україні польськомовне видання. Це був головний польськомовний часопис, орган Центрального Комітету Комуністичної Партії (більшовиків) України. Виходив на республіканському рівні, в основному у Києві, вийнятково у 1930–1933 рр. редакція була перенесена до Харкова (por. Ślisz, Daszkiewicz). У 1922–1928 рр. «Sierp» виходив як щотижневик, потім два рази на тиждень і частіше. Видання виконувало важливу пропагандну та організаційну роль по відношенню до польської національної меншості в Україні. Свій профіль – видання скерованого до сільського населення – «Sierp» підтверджував, розміщуючи від початкових номерів до 1929 р. сільськогосподарські поради у окремих рубриках: Gospodarka rolna ‘Сільське господарство’ або Poradnik gospodarczy ‘Сільськогосподарські поради’. Головний зміст газети становили інформаційно пропагандні тексти, які реалізували актуальні завдання влади. «Sierp» надзорував сітку кореспондентів, які мали особливу у радянському системі роль комуністичних активістів у місцях проживання та денунціаторів. Доноси, які вони надсилали до газет, відігравали важливу роль у контролюванні населення (див. Політичний контекст).

З часописом були зв’язані відомі комуністичні діячі та літератори, такі як Константи Вішнєвські, Хенрик Політур, Ян Теодор, Болєслав Скарбек-Шацькі. Частина редакторів були арештовані у період сталінських чисток у 30-х рр. і втратили життя. На прикладі цього видання можна прослідкувати мінливі долі так польських журналістів, літераторів та комуністичних діячів, як і польських періодичних видань. Напротязі 13 років функціонування змінювався редакційний колектив та профіль часопису. Зміни були зв’язані зі зміною політичного курсу, у тому числі політики відносно нацменшин.

Потреби комуністичної пропаганди серед дітей та молоді повинні були реалізувати видавництва на республіканського щабля у Києві та Харкові. У 1924 р. створено адресований до найменших щомісячник «Młody Towarzysz» [Молодий Товариш], більш відомий  під зміненою назвою «Sztandar Pioniera» [Прапор Піонера] (1924–1925 рр.), натомість у 1929–1935 рр. видавався часопис «Bądź Gotów!» [Будь Готовий!]. Виховні цілі включали в себе завдання відірвати молодих поляків від традицій польської культури та сформувати «радянського поляка», який ідентифікував би себе з СРСР. У журналі «Sztandar Pioniera», на взірець патріотичного вірша Владислава Белзи, який починається словами Хто ти є? Малий поляк, розміщено літературний твір, який звучить: «Хто ти є? Піонер малий! / Аж лютує буржуй білий / Як мене узріє, бо він чує, / Що я пропасть їм готую / [...] Тож гнийте білі буржуї!» (1925/8, с. 3–4).

До молоді був скерований заснований у 1925 р. в Києві «Głos Młodzieży» [Голос Молоді], орган комуністичної молодіжної організації (комсомолу). Поряд з газетою «Sierp», він був найбільш відомим польськомовним виданням, яке виходило понад декаду (1925–1935 рр.). «Głos Młodzieży» згромадив літературне середовище «молодих» авторів польського походження, які почали публікувати свої твори у спеціально виділеній рубриці «Stroniczka Literacka» [Літературнa Сторінка], яка виходила у 1927–1929 рр. (серед них були між іншими Владислав Грабовський, Павло Свіщ, Казимир Сливинський). Кристина Сероцька (Serocka 1968, 210 та ін.) характеризує творчість цієї групи, порівнюючи її з літературною діяльністю «старих» літераторів. Вагомий вплив на творчі підвалини «молодих» мало їх походження. У порівнянні до літераторів зі старшого покоління (еміграційного, вихованого у традиціях польської культури), «молоді» були вихованцями радянських шкіл, комсомольських та партійних організацій. Свою творчу програму  вони представили у вступі до збірки віршів, виданій у 1927 р. тиражом  видання «Głos Młodzieży». Про найважливіші пункти програми так вони писали: Іскри – це не авторські самохвалки, це не бездушне фехтування пустими зворотами, вишуканими формами і стилем. Всі вірші у поетичній збірці відображають суспільне життя, їх автори страються, передусім, служити справі революції. Спостерігаємо в них з глибокою щирістю та ентузіазмом віддані настрої польської молоді, зміни, які відбуваються в її житті. Пробивається в них багатократно глибоке розуміння та відчуття нового життя, чи то на заводі, чи у полі за плугом, чи у казармах червоноармійців. І що є найважливішим, «наші молодші» – пильно слідкують за шляхом політичних подій і прутко на них у своїх віршах реагують» (Іскри. Збірка віршів, Київ 1927, c. VI–VII, зa: Sierocka 1968, 249). Поезія «молодих», особливо на ламах початкових видань часопису «Głos Młodzieży», не представляла високого рівня артизму (Sierocka 1968, 251–2). Водночас з тим, найбільш відомі літератори старшого покоління (еміграційного), такі як Бруно Ясєнський, Станіслав Ришард Станде, Вітольд Вандурський, Хенрик Джевєцкі стали жертвами радянських репресій 30-х рр., всі були страчені.

Дидактичною та політичною підтримкою, особливо під час навчання дорослих, у так званих лікнепах, було видання  «Do Światła» (Gazeta dla małopiśmiennych) [До Світла (Газета для неписьменних)]. Шість номерів часопису вийшло друком у 1927–1928 рр.

 

Табл. 2. Періодичні видання за 1922–1929 рр. зі схематичною хронологією

Джерело: власне опрацювання; Daszkiewicz 1966.

У середині 20-х рр. розвивається ще один спосіб пресової діяльності, а саме організовуються стінні газети. Це були писані вручну або на машинці тексти, підготовлені у одному екземплярі, які вивішувались у закладах праці, центрах організацій, клубів, шкіл, часто у так званих червоних або ленінських куточках (пол. czerwony kącik, kącik leninowski). Акція створювання стінних газет, а також газет заводських, цехових, інститутських (багатотиражок), служила активізації робітників до соціалістичних змагань і поточного контролю результатів праці (Lenoe 2004, 146; Nérard 2008, 50).

Центральні польськомовні газети твердо пропагували творення стінних газет. «Sierp» зорганізував у 1925 р. конкурс і виставку найкращих стінних газет. Спосеред надісланих 67 стінгазет нагороджено три опрацьовані дорослими та три піонерсько-шкільні (1925/29, с. 3). У підсумках перераховано недоліки текстів стінних газет, у тому числі «надмірну кількість політичних статей» та «недоступну мову». Подано також чіткі інструкції, як треба виконувати стінгазету, в них детально описано технічну сторону (розмір, упорядкування, каліграфія), зміст (важливими є факти та висновки, без узагальнених сформулювань) і стиль (привабливі заголовки, чіткі пропагандні гасла, зрозуміла мова). Пізніше тексти в різних періодичних виданнях часто критикують низький рівень стінгазет (наприклад у виданні «Bolszewicka Zmiana» [Більшовицька зміна] 1933/13, с. 2).

Розголошення акції створювання стінних газет польською мовою спочатку дало скромні результати – у 1928 р. у мархлевському районі, тобто у центрі Польрайону, функціонувало 14 стінгазет, серед них в основному шкільні – 9, окрім того 3 робітничі (на заводах) та 2 селянські («Sierp» 1928/4, с. 6–7).

Відламом стінних газет та цехових багатотиражок були польові газети (пол. polówkі досл. ‘полівки’). Перед редакціями полівок та перед кореспондентами ставились сільськогосподарські та політичні завдання – ініціювання «соціалістичних та ударницьких змагань між бригадами та окремими колективниками», а також зміцнювання «класової пильність» і демаскування «недобитків класових ворогів» («Kolektywista Emelczyńszczyzny» [Колективіст Емельчинщині] 1935/73, s. 4).

 

3. 1930–1939 роки

На початку 30-х років створенню кільканадцяти локальних газет та багатьох польськомовних додатків до українськиї газет для посилення пропаганди серед польського сільського населення. Видавнича діяльність була пов’язана з розпочатою Сталіном у 1929 р. примусовою колективізацією польових сільських господарств і боротьбою з опором селян. Роки 1930–1935 – це наступний етапу після періоду здобуття влади (1918–1921 рр.), який вирізнявся  загостренням пропаганди і створенням великої кількості польськомовних періодичних видань. Головним дивізом цього періоду було прискорення колективізації, а внутрішнім ворогом визнано заможних селян, яких назвали kułak ‘куркулями’.

Газети видавались як органи районних або міських комітетів Комуністичної Партії (більшовиків) України. Були скромні за обсягом (в основному складались з 2-х сторінок) та тематикою. Першопланову роль виконували в них донесення (доноси, звіти) кореспондентів з місць проживання, які зосереджувались темі темпу реалізації актуальних польових та промислових кампаній, критикували при цьому осередки праці, колгоспи і окремі особи, які сповільнювали працю. Розміщувано також тексти суто політичні – рішення центральної та локальної влади, реферати керівників держави. Тематикою повторюваних рубрик, таких як W Polsce faszystowskiej ‘У фашистській Польщі’, були новини з Польщі, які представлали її важку ситуацію та боротьбу пролетаріату. Польщу окреслювано в цих текстах рядом оцінюючих прикметників, найчастіше як: faszystowska ‘фашистська’, bużuazyjna ‘буржуазійна’, pańska ‘паньська’, biała ‘біла’.

Заснування та ведення локальних газет довірено комуністичним діячам, які не мали фахової підготовки журналістів, а їх біографічні дані відомі тільки про кількох з них (наприклад таких, як Сигізмунд Тутаківський, Станіслав Май). Мова газет відображає відсутність фахових письменних навиків у авторів та редакторів, велику кількість помилок становлять кальки з української та російської мов. Найбільш слабкі, з мовної точки зору, це «Kolektywista Emelczyńszczyzny» [Колективіст Емельчиньщини], «Bolszewik Olewszczyzny» [Більшовик Олевщини] та «Sztandar Socjalizmu» [Прапор Соціалізму]. Районні газети у своїй вимові нагадують стінгазети з доносами. Дубльована (тираж від 250 до 4000 екземплярів) та розповсюджувана у місцях проживання читачів періодика потрапляла до більшої кількості адресатів. Підсиленням пропаганди був факт публікування польськомовних вкладок (polwkładkа ‘польвкладка’) або додатків до українськомовних чи до більших польськомовних газет. Часто ці додатки були призначені для конкретного читача, наприклад для молоді. Інший харатер мав молодіжний журнал-підручник «Młodociany Szturmowiec» [Молодий Ударник], який виходив у Харкові у 1931–1932 рр. і був задуманий як дидактична підтримка для шкіл з польською мовою.

Якщо ще у середині 1933 р. Центральний Комітет Комуністичної Партії (більшовиків) України затверджував вказівки щодо розвитку польськомовної преси, у тому ж числі про перетворення польськомовних додатків до українських газет у самостійні видання, то вже на початку 1935 р. видав рішення про ліквідацію половини з них, а до жовтня того ж року – решти зних (Kupczak 2001). Усі місцеві видання, засновані на початку 30-х рр., закрито після закінчення у 1935 р. в Україні колективізації, коли вичерпалась їх придатність. Окрім того, у 1935 р. зліквідовано в Україні усю польськомовну періодику, разом з найбільш відомими виданнями, якими були – «Sierp» та «Głos Młodzieży».

1935 р. означав кінець періодичного видавництва польською мовою, всі газети були зліквідовані. Створена замість видання «Sierp» щоденна газета «Głos Radziecki» [Радянський Голос] складався  в основному з передруків (перекладів) з російськомовної преси, публіковані у ньому вісті ніяк не були позв’язані з польською національною меншістю України.

Табл. 3. Періодичні видання за 1930–1935 рр. зі схематичною хронологією

Джерело: власне опрацювання; Daszkiewicz 1966.

Література

• Daszkiewicz Jarosław, 1966, Prasa polska na Ukrainie Radzieckiej: zarys historyczno-bibliograficzny, "Rocznik Historii Czasopiśmiennictwa Polskiego", t. V, nr 2, s. 84–137.
• Leinwand Aleksandra J., 1992, Bolszewicki plakat propagandowy w okresie wojny polsko-sowieckiej 1920 r., «Studia z dziejów Rosji i Europy Środkowo -Wschodniej», t. 27, s. 75–87.
• Leinwand Aleksandra J., 1993, Polski plakat propagandowy w okresie wojny polsko-sowieckiej (1919–20), «Studia z dziejów Rosji i Europy Środkowo-Wschodniej»,  t. 28, s. 57–67.
• Lenoe Matthew E., 2004, Closer to the Masses: Stalinist Culture, Social Revolution, and Soviet Newspapers, London.
• Nérard François-Xavier, 2008, 5% prawdy: donos i donosiciele w czasach stalinowskiego terroru, z fr. przeł. Janina Szymańska-Kumaniecka, Warszawa.
• Sierocka Krystyna, 1968, Polonia radziecka, 1917–1939: Z działalności kulturalnej i literackiej, Warszawa.
• Skydan Oleksandr, 2010, Prasa polska w Kamieńcu Podolskim w pierwszej połowie 1920 roku (komunikat), w: Język polski dawnych Kresów wschodnich, t. 4, red. Janusz Rieger i Dorota A. Kowalska, Warszawa, s. 183-–196.
• Ślisz Andrzej, 1958, Polska prasa komunistyczna w ZSRR w latach 1917–1927. Cz. 1–2, «Kwartalnik Prasoznawczy», nr 1/2, s. 99–107; nr 3, s. 61–73.

 

Перекла: Янушевська Людмила